Він був єдиний з ким я хоч у прірву

Він був єдиний з ким я хоч у прірву...
Він справніжній воїн. З тих: “Ніхто крім нас...“
Сказав: “ Пробач. Не плач, якщо загину.
Таке життя. Або настав мій час“
І потяг рушив. Серце обірвалось.
І я молилась дивлячись у слід...
Ти повертайся. Склалось так, як склалось...
Скорботою окинуло мій світ.
Один дзвінок, о Господи, дай сили!
А далі темрява... Його тепер нема...
Він повернувся. В чорній домовині.
А я тепер залишилась сама...
Війна це жах. Вона ламає долі.
Там гинуть кращі з кращіх. Лише
біль...
І відчай залишається удовам...
“Вернись, молю...“- лунає звідусіль...
Країна рідна, скільки в тобі сили?
Щоб подолати наших ворогів.
Героям Слава! Слава Україні!
Країні вільних духом козаків!

Автор: Анна Константиновна (http://poemach.com/Angelnet1985)